Категорія: Правда Ірпеня

У день Пам’яті та примирення село Мостище приймало шановних гостей. На місце, де у 1941 році проходила лінія оборони Києва та розташований один з відновлених ДОТів, з’їхалися ветерани Приірпіння. Спеціально для них, з нагоди свята Перемоги, Гостомельська селищна рада уже традиційно влаштувала урочистості та частування. Безкінечні слова глибокої вдячності, щирої поваги та побажання міцного здоров’я і довголіття звучали сьогодні для людей, котрі 70 років тому були готові віддати свої життя за наше майбутнє.

«Не йде у забуття великий подвиг та велика трагедія нашого народу. Його битва, його перемога, яка ще довгі роки по Другій світовій війні гартувала Україну. Не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших! День Перемоги назавжди залишиться для нас затьмарений гіркотою втрат і осяяний сонцем перемоги», – виступив з вітальним словом голова Гостомельської селищної ради та організатор свята Прилипко Юрій Ілліч.

Особливо символічною була зустріч ветеранів та хлопців, які зараз захищають Україну в зоні АТО. Вони, як ніхто інший, без зайвих слів і пафосу, розуміють одне одного, знають, про що думається, коли свистить куля над головою, коли хорониш товариша, коли отримуєш листівку з дому. Для АТОвців ці 90-літні чоловіки – найкращий приклад оптимізму, любові до життя, віри у завтрашній день. Голова Спілки АТО селища Гостомель Табачук Олексій Леонідович побажав ветеранам побачити внуків-правнуків, погуляти на їхніх весіллях, а головне – дочекатися їхньої спільної перемоги на Сході.

«Без минулого не може бути майбутнього. Коли людина забуває, що було у минулому – починаються нові війни, які вона отримує на своїй землі. Ми отримуємо розірвану країну…а від цього ніколи нікому не було добре жити…», – нагадав про важливість історичної пам’яті у житті кожного народу заступник голови Союзу ветеранів Афганістану України Курамагомедов Іса Асадулович. А радник голови Ірпеня Максим Плешко звернувся до дітей і молодого покоління, порадивши скористатися сьогодні нагодою та підійти до ветеранів: поговорити, розпитати, послухати історію кожного. Адже людей, які були учасниками тої війни залишилося дуже-дуже мало і уже близько той час, коли важко буде знайти живого очевидця тих страшних подій.

Дитячі танці, співи, демонстрація прийомів східних єдиноборств, ансамбль барабанщиць – все це для ветеранів, щоб вдихнути у них наснагу до життя ще на довгі роки. Ну і як же без солдатської каші, традиційної «Смуглянки» та хвилюючого незмінного «Дня Победы»!

Сьогодні ж ветерани Приірпіння продовжують приймати вітання на численних урочистих заходах в Ірпені, Коцюбинському, Романівці присвятених Дню Перемоги.

Джерело – Правда Ірпеня

В Ірпені вже до початку літа планують відкрити особливий парк з дерев’яними скульптурами – єдиний в області, а, можливо, й в Україні. Про це на своїй сторінці в соцмережах написав перший заступник Ірпінського міського голови Дмитро Христюк. “Плануємо вже на початку літа відкрити парк “Покровський”, в якому будуть встановлені гарні дерев’яні скульптури тваринного світу! Це буде перший парк дерев’яних скульптур!” – повідомив Д. Христюк.

Як відомо, парк “Покровський” добре відомий в Ірпені: спочатку через спори із орендою землі, а потім – через плани мера Ірпеня побудувати тут дитячий садок. В результаті – дитсадок збудували в іншому місці, “Покровський” залишили у спокої.

 

Джерело – Правда Ірпеня

Про розвиток громадянського суспільства багато говориться, а що насправді робиться для цього?

«Тут уже набагато складніше, — наголошує Дмитро Христюк, перший заступник Ірпінського міського голови. — Працюючи в Київській обласній державній адміністрації, я мав можливість ознайомитись з роботою органів виконавчої влади та місцевого самоврядування кожного району та міста Київщини. На жаль, крім створення громадських рад або рад за визначеним напрямком (з обмеженою кількістю членів ради, розвиток громадянського суспільства зупинявся або штучно саботувався…»

То ж за участі громадськості в Ірпені це питання вирішується комплексно та системно. Серед зробленого:

1) створена громадська рада, в яку увійшли організації, які подали документи;

2) активно працюють спеціалізовані громадські ради: учасників АТО, підприємців міста, вимушено переселених осіб, ветеранська, молодіжна, релігійна та інші;

3) однією з перших у Київській області запущена робота електронних петицій для обов’язкового розгляду Ірпінською міською радою;

4) першим на Київщині почав діяти громадський бюджет;

5) створено й запущено Ірпінську муніципальну варту (комунальну);

6) започатковано роботу громадських інспекторів з контролю благоустрою та еко-патрулів з правом складання адміністративних протоколів;

7) запроваджено інформування та комунікацію з громадськістю комунальних підприємств через соціальні мережі, що покращило оперативність реагування на проблеми в місті;

8) діє  телефон цілодобової гарячої лінії;

9) заплановані щотижневі тематичні години громадськості з обговоренням проблемних питань зі звітами відповідних посадовців міста;

10) постійне фінансування через програму «Турбота» ветеранських організацій, спілок: воїнів-Інтернаціоналістів, чорнобильців, переселенців, учасників АТО, забезпечені офісними приміщеннями та робочими місцями.

І це не повний перелік зробленого для представників громадянського суспільства в Ірпені. «Така робота буде не тільки продовжуватись, а й постійно покращуватись! — підкреслює Дмитро Вікторович. — Бо тільки так, ми зможемо створити справжнє громадянське суспільство в Україні!»

Джерело – Правда Ірпеня

В Ірпені запустили еко-програму з роздільного збору твердих побутових відходів. У рамках першої черги вже будується десять еко-майданчиків з відповідною огорожею та установкою євро-контейнерів для роздільного збору побутових відходів.

Заплановано облаштувати 10 майданчиків в центральній частині міста, а потім будувати в кожному мікрорайоні міста — особливо там, де житловий фонд знаходиться в комунальній власності громади. Про це повідомляє на своїй сторінці у Фейсбуці Дмитро Христюк, перший заступник Ірпінського міського голови.

Проте, на жаль, є ганебні випадки підпалів таких еко-майданчиків. Складається враження, що хтось штучно хоче нашкодити реалізовувати важливі для міста екологічні, інфраструктурні та соціальні програми.

«Проте я скажу дуже просто: «Не дочекаєтесь!». Ми не дозволимо нікому дестабілізувати ситуацію в Ірпені! — наголосив Дмитро Миколайович. — Розвиток нашого міста нікому не дамо зупинити! Такими ганебними та варварськими вчинками ці мерзотники принижують тільки себе».

На цьому місці буде відбудовано новий еко-майданчик. Д. Христюк висловлює щиру вдячність команді, яка працює разом з ним, та усій громаді за активну участь у відродженні Ірпеня! Адже незважаючи на всі штучні перешкоди, «ми обов’язково переможемо, бо наша перемога — це перемога усієї громади, яка мріє, щоб Ірпінь став містом, яким буде пишатись кожен!».

Джерело – Правда Ірпеня

Напередодні Дня Перемоги місцеві депутати від Нових облич у знак глибокої поваги та шани відвідали ветеранів своїх округів з привітаннями та подарунками. «Ми схиляємося перед цими людьми, адже завдяки їхній боротьбі ми зараз радіємо життю. Дуже мало учасників бойових дій залишилося живими. Це люди похилого віку, але з добрими очима, повними віри у краще», – пише Наталія Лобода. В її окрузі №2 живуть двоє ветеранів: Летунова Марія Парфирівна, 1922 року народження та Федун Володимир Григорович 1927 року народження.

«Як завжди він акуратний, вибритий і веселий. У нього такий же акуратний будинок з клумбами і криничкою біля хати…», – пише про 91-річного ветерана свого округу Івана Купріяновича Максим Плешко. З 43-го він служив у парашутно-десантних військах, здійснив 69 стрибків за лінію фронту.

«Марія Йосипівна – 1928 р.н. Із 1941-го і до кінця війни – медсестра фронтового госпіталю. Живе біля паспортного столу на Соборній. Акуратна жіночка похилого віку з рудим волоссям. Ясна свідомість, цікава розмова, суцільна доброта. Іван Гаврилович – 1931 р.н. був зв’язковим партизанського загону в лісах біля Іванкова», – розповідає депутат про ще одних з майже 70-ти ірпінських ветеранів.

Однією з тих, кого обов’язково слід привітати ще до святкових днів є Валентина Гаврилівна Кулініч – учасник Сталінградської битви – жива легенда Ірпеня. Родичі та друзі вітають її 8 травня, бо знають, що 9-го за чергою журналістів і чиновників та поміж щільним графіком урочистостей до неї не підійти. «Їй – 91…В неї дім виглядає ніби з казки про гномів: клумбочки, стрижені газони… Внукам і правнукам Валентина пече пиріжки і варить холодець – усіх нагодувати ж треба, як приїдуть…», – ділиться враженнями про зустріч Максим Плешко.

КП «Ірпіньводоканал» у лиці начальника Олександра Маркушина привітав «своїх» ветеранів – колишніх працівників підприємства, ­– «Від усього серця бажаємо усім ветеранам міцного здоров’я і довголіття, добра і радості, благополуччя і щастя! Висловлюємо глибоку шану й безмежну подяку за одержану Перемогу!».

Історія кожного ветерана неповторна та унікальна. Біографії цих людей викликають захоплення та є нетлінними зразками безстрашної боротьби за свою країну. Переживши поранення, полони, операції, лікування, сьогодні ці люди залишаються прикладами незламності духу для молодого покоління. «Більшість із них твердо і по діловому збираються бути на урочистостях 9-го травня. Дуже цікаво їх слухати і переконуватися: треба бути оптимістом, берегти здоров’я і тоді можна у 80, та навіть у 90 жити активним життям», – пише Плешко.

Низький уклін, Вам, дорогі ветерани, безмежна шана та повага!

 

Джерело – Правда Ірпеня

Нині в Ірпінському регіоні проживає 585 багатодітних родин, які виховують близько двох тисяч дітей. У шістнадцяти родинах підростає по шість і більше дітей. Про це повідомляє у своєму блозі Ірпінський міський голова Володимир Карплюк.

Серед них і сім’я Тетяни та Олександра Олексієнків, які виросли у багатодітних родинах. Тетяна завжди мріяла мати багато дітей, як її мама Лідія Степанівна Приходько — мати-героїня. До речі, в Ірпені проживає тридцять жінок з таким почесним званням.

В Олексієнків зростають чотири хлопчика і три дівчинки: Тимур — 14 років, Валерія — 12, Віталіна — 10, Яна — 8, Ілля — 6, Максим — 3, Владик — 1,4 роки. Є у дружній родині, де старші допомагають молодшим, сімейна традиція — співочі сімейні вечори. Хлопці захоплюються рибалкою, дівчата — кулінарією. Валерія та Віталіна грають на піаніно, Яна — на гітарі, а Тимур грає у футбол.

Родина користується пільгами при сплаті за дитячий садок, харчування в школі і навчання у позашкільних закладах. Але покладаються самі на себе. Олександр працює фізруком у дитячому садку. Тетяна ж навчається на логопеда Національному педагогічному університеті  ім. М.П. Драгоманова.

Про труднощі Тетяна говорить неохоче. Підкреслює, що ростити дітей їй не складно, адже вони — це велике щастя, якого не треба боятися. Хоче народжувати ще і мріє, щоб її діти теж мали багатодітні родини.

Наша держава сьогодні виховує нове покоління українців: розумних, чесних, відважних і гідних. Але все починається з мами.
Тому в неділю не забудьте привітати своїх матерів!

Джерело – Правда Ірпеня

У кожного своя правда. В Ірпеня – Правда Якуніна. Про легенду нашого міста, 93-річного ветерана війни з таким незвичним ім’ям розповідає у своєму блозі міський голова Володимир Карплюк.

Правда Леонідівна Якуніна народилася у 1923 році. На фронт пішла добровольцем у 18 років. За собою повела ще 17 дівчат. Воювала у 14-й армії. За часів війни та у повоєнні роки навчилася кермувати різними тракторами, комбайном, легковими і вантажними автомобілями (водить автомобіль і досі). Добре володіє вогнепальною зброєю. У 1941 році їй навіть присвоїли звання “Ворошиловський стрілець”. Пережила і контузію, і операцію. З усього пережитого винесла уміння не здаватися і гідно переживати труднощі.

Післявоєнне життя Правди Леонідівни теж було неспокійним. Вона працювала заступником голови Київської дистанції шляху Південно-Західної залізниці, а потім – заступником директора проектного інституту.

За довге життя Правда Якуніна отримала безліч нагород: медалей, орденів, почесних грамот. Однак живе вона дуже скромно у хатинці з фруктовим садом. Її будинок нагадує історичний музей. Тут можна побачити старовинні світлини, портрети відомих осіб, її фото з ними, різноманітні сувеніри всіх періодів Радянського Союзу та вже незалежної України, книжки, яким понад 100 років, і багато інших цікавих речей. Домашня бібліотека Правди Леонідівни складається з понад 5 000 книг!

У свої 93 роки Правда Леонідівна залишається прикладом для багатьох. Незважаючи на 9 серйозних діагнозів, вона намагається вести активний спосіб життя. Щодня робить гімнастику та холодне обтирання. Встигає контролювати започатковану нею організацію ветеранів-інвалідів, багато читає преси і різної літератури – від художньої до науково-популярної. І, звичайно, ділитися власною біографією. Вважає, що досвід кожної людини є частинкою національного багатства країни.

«На жаль, – пише Володимир Карплюк, – сьогодні Правда Якуніна перебуває у лікарні. Але це не заважає їй разом зі своєю організацією готуватися до найважливішого у їхньому житті свята – Дня Перемоги. У неї вже складено святковий розклад – де і коли вона має бути. Побажаємо їй та її побратимам здоров’я, і з вдячністю згадаємо тих, хто не дожив до цього дня».

 

Джерело – Правда Ірпеня

Аналітика, публіцистика, культура на сторінках радіожурналу ОБРІЙ.

– Ветеранів другої світової війни стало менше. Разову допомогу з нагоди святкування Дня перемоги збільшено вдвічі. Повідомляє управління праці та соціального захисту населення.

–  За останні два роки Росія понад 300 разів обстрілювала Україну з «Градів» зі своєї території, – повідомляє радіо «Свобода».

– «Морально-етичний дискурс сучасних ЗМІ в координатах викликів доби». Міжнародна науково-практична конференція в Українському гуманітарному інституті.

Про це та інше – сьогодні  у випуску.

Джерело – Правда Ірпеня

В рамках Національного природного парку «Біличанський ліс» має постати меморіальний комплекс із чи не найбільшою братською могилою часів Другої світової війни. З такою ініціативою найближчим часом виступить мерія Ірпеня, повідомив радник голови міста Максим Плешко. Мова іде про велике братське захоронення 240 воїнів, що знаходиться у лісі між Ірпенем та Біличами – зараз Коцюбинське. За словами депутата, маємо парадокс, адже ця могила, при усій своїй масштабності, досі без жодного статусу, як і давнє Романівське кладовище ні в кого не на балансі: «Бо це ніби територія Києва. Але Хрещатику за багато десятиліть ніколи не було діла до цього. Так і доглядає за кладовищем і цією могилою місцевий депутат ірпіньради Олександр Бурчак. Так може бути і далі. Але не повинно!».

Безперечно, збереження пам’яті цих 240 воїнів, що лежать у спільній могилі, забезпечить тільки відповідний статус. До меморіального комплексу також повинні увійти і система ДОТів, два з яких, до слова, спільними зусиллями уже відновив Ірпінь і 9 травня на одному з них відбудеться реконструкція тогочасних подій та частування ветеранів.

Нагадаємо,  що Біличанський ліс приєднали до Голосіївського Національного природного парку 1 травня 2014р.  В.о. Президента України О. Турчинов підписав Указ Президента України № 446/2014 “Про зміну меж національного природного парку “Голосіївський”, яким до території національного парку приєднано 6462,62 гектари лісів Святошинського лісопаркового господарства. Це і є сумнозвісний Біличанський ліс, за збереження якого вже не перший рік точиться боротьба киян та мешканців пригороду із забудовниками.

Джерело – Правда Ірпеня

На необхідності створення міжнародного рівня проведення спортивних заходів, що відповідали б усім стандартам і вимогам міжнародних спортивних організацій, наголосив перший заступник Ірпінського міського голови Дмитро Христюк, ознайомлюючись з будівництвом першого комунального центрального фізкультурно-оздоровчого стадіону у мікрорайоні БКЗ.

Незабаром і Будинок культури, і стадіон будуть підключені до нових лінії водопостачання та каналізації. Про це повідомив Олександр Маркушин, начальник КП «Ірпіньводоканал». «На  стадіоні централізовано підведена вода і каналізація. Вирішується питання підключення уже прорубленої скважини до електроенергії. І вся територія спорткомплексу буде поливатися від цієї скважини», — відзначив О.Маркушин.

Ірпінці залюбки починають активно займатися на спортивних тренажерах, хоча відкриття стадіону планується на початку літа. Нині ж над створенням спортивно-оздоровчого комплексу працюють п’ять підрядних організацій. Так, достеляється полотно для футбольного поля, добудовуються трибуни,  облаштовуються баскетбольні майданчики та озеленюється території.

Та будівельні й оздоблювальні роботи на цьому не завершаться. Попереду — зведення господарчих будівель для зберігання спортивного інвентарю, роздягальні й спортивний готель. «Ми хочемо на прикладі цього спортивного об’єкта показати як взагалі потрібно управляти спортивними об’єктами та управляти ними», — підкреслив Дмитро Христюк.

Детальніше – в сюжеті Ірпінь-ТБ.

 

Джерело – Правда Ірпеня

Те, що селище Коцюбинське ще в 1968 р. підпорядковувалося Ірпеню, підтверджують офіційні документи того часу. Серед них рішення №791 виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області» та список міських і селищних Рад депутатів трудящих по яких установлені адміністративні межі. Відповідно до представлених офіційних документів, у червні 1968р була створена комісія по встановленню меж міста Ірпінь та селищ, підпорядкованих Ірпінській міській раді. Відповідно до її висновків селище міського типу Коцюбинське разом із рядом інших смт підпорядковувалося Ірпеню.

«Інформація для тих, хто вважає, що селище Коцюбинське – це Київ. Шановні, юридичні факти річ вперта, тому покиньте ідею впливу телефонного права та дешевого піару навколо цього питання», – прокоментував ці документи секретар Ірпінської міської ради Юрій Денисенко, представивши їх громадськості на своїй сторінці в соцмережі.

Нагадаємо, що відповідно до закону “Про добровільне об’єднання територіальних громад”, 20 травня 2015 р. громади Ірпеня та Коцюбинського об’єдналися. Правомірність цього об’єднання підтвердило рішення Ірпінського міського суду від 9 березня 2016 року у відповідь на позов колишньої депутатки Коцюбинської селищної ради Ірини Федорів та екс-голови Коцюбинського Ольги Матюшиної, які лобіюють інтереси столичних забудовників та агітують за об’єднання селища з Києвом.

Джерело – Правда Ірпеня

На сьогоднішній день більш ніж в тридцяти місцях Ірпеня кипить робота: ремонтують дороги і тротуари, будують стадіон, парки і сквери, оновлюють амбулаторію сімейної медицини. Вже більше року місто стрімко розвивається і випереджає інші населені пункти області, пишуть “Подробности”.
Лише за один рік в Ірпені вдалося довести, що маленькі містечка України можуть бути європейськими. Умови успіху прості: бюджетні кошти слід використовувати за призначенням і залучати до соціальної сфери підприємців. Поки в інших містах області в занепаді ще радянські дитячі садочки і спортивні майданчики, в Ірпені будуються нові об’єкти: на даний час завершується реконструкція міського стадіону.

Також продовжують створювати нові парки і сквери. У травні-червні буде введено в експлуатацію парк “Покровський”. Тут обладнають перший в Україні парк дерев’яних скульптур. Восени відкриють ще один парк “Університетський”, а найзеленішою зоною Ірпеня стане парк по вулиці Суворова. Нагадаємо, що у минулому році в місті відкрили 4 парки.

Активно ведуться роботи з капітального та поточного ремонту доріг. Вулиці Гагаріна, Надсонова, Енергетиків, Натана Рибака, Садова, Лесі Українки, Київська, Троїцька, Слов’янська, Гуцала, З.Алієвої, Нігоян Сергій Гагікович, Висока помітно зміняться – оновиться не тільки дорожнє покриття, але і побудують тротуари. Уже зараз Ірпінь прикрашають тротуари, де плитка стилізована під український орнамент. Такого масштабного ремонту доріг і тротуарів Ірпінь не бачив десятиліттями.

Черги до дитячих дошкільних закладів – це проблема багатьох українських міст. В Ірпені її почали вирішувати: минулого року з нуля побудували перший за двадцять років комунальний дитячий садок. У цьому році планується будівництво ще двох дитячих садків: по вулиці Григорія Сковороди та Будинків. Розшириться і кілька ірпінських шкіл. Найближчим часом заплановано реконструкцію з добудовою школи №17 та 1. Як відомо, в минулому році в ірпінські школи прийшло 800 дітей-переселенців.

Наразі також розпочато підготовчі роботи для будівництва сучасного медичного центру. А до кінця цього місяця планується завершити ремонт в амбулаторії сімейної медицини на вулиці Северинівська.
За досвідом до міського голови Володимира Карплюка приїжджають делегації з Глухова, Українки та інших українських міст.

Надіємося, що такими темпами Ірпінь досить скоро перетвориться на справжнє європейське містечко!

Джерело – Правда Ірпеня

Комунальні підприємства та служби Ірпеня запроваджують інформування населення через соціальні мережі. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив перший заступник мера Дмитро Христюк.

Це робиться задля покращення комунікації між споживачами та відповідними установами, а також для оперативного реагування та вирішення нагальних питань профільними службами. «Якщо Вас щось турбує, або Ви хочете звернутися до відповідних комунальних служб з різних питань, скарг чи пропозицій, можете надавати свою інформацію чи звернення через інтернет-сторінки!», – підкреслив Дмитро Вікторович.

КП “Управління житлово-комунального господарства “Ірпінь”
(м. Ірпінь, вул. Пролетарська, 21)
https://www.facebook.com/uzhkg/?fref=ts&pnref=story

КП «Ірпіньводоканал»
(м. Ірпінь, вул. Соборна, 1-а)
https://www.facebook.com/profile.php?id=100011927624510&fref&pnref=story

КП «Ірпіньзеленбуд»
(м.Ірпінь, вул. Комсомольська, 1)
https://www.facebook.com/irpinzelenbyd/?fref=ts&pnref=story

КП «Контроль благоустрою міста»
(м.Ірпінь, вул. Шевченка, 5)
https://www.facebook.com/groups/728400727249415/?pnref=story

КП «Ірпінське земельне кадастрове бюро»
(м.Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а)
https://www.facebook.com/%D0%9A%D0%9F-%D0%86%D1%80%D0%BF%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5-%D0%B1%D1%8E%D1%80%D0%BE-1030074873729600/?fref=ts&pnref=story

КП «Ірпіньжитлоінвестбуд»
(м.Ірпінь, вул. Шевченка, 2-а)
https://www.facebook.com/irpinjitloinvestbud/?fref=ts&pnref=story

Муніципальна варта
https://www.facebook.com/profile.php?id=100011679337142&fref=%2Freqs.php&pnref=story

КП газета «Ірпінський вісник»
https://www.facebook.com/profile.php?id=100011773891045&fref=ts&pnref=story

 

 

Джерело – Правда Ірпеня

Такий висновок зробила світська левиця та відома столична рестораторка Маргарита Січкар, відвідавши вчора наше місто. Свої враження від «ірпінського дива» вона виклала на своїй сторінці у соцмережі.

«То что новая команда сделала в городе впечатляет!!! За 1,5 года 4 парка, два детских сада, спортивные поля, прозорый офис. Обновляются дорожные покрытия, озеленение, дорожки для пешеходов, замена старых инженерных систем, видеонаблюдение на дорогах… И это лишь половина перечня!», –  написала рестораторка після екскурсії Ірпенем, яку їй провів перший заступник мера Дмитро Христюк.

Головна причина таких кардинальних змін у місті, на думку  Магарити Січкар те, що «никто не ворует и не распиливает бюджет города, а по-хозяйски им распоряжается!!!».

Насамкінець пані Січкар відмітила, що після відвідин Ірпеня та Бучі, в’їхавши до Києва у неї було відчуття «что попали в какое то захолустье. К сожалению… киевлянам надо подтянуться:)»

Джерело – Правда Ірпеня

Забутий Ірпенем…забутий Батьківщиною…

Не таємниця, що Ірпінь називають українським Парнасом. Маленьке невеличке містечко серед сосен ще з часів свого створення приваблювало творчих людей – тут бували Леся Українка, Панас Мирний, Микола Лисенко, Марія Заньковецька, Олександр  Довженко, Павло Тичина, Максим Рильський, Остап Вишня та
багато інших митців. Але гостювали та жили тут не тільки уже сформовані творчі особистості. Ірпінь своїми мальовничими пейзажами сам ростив на своїх вулицях геніїв пера та пензля. Серед них – дитячий письменник Микола Носов – батько всесвітньовідомого Незнайки.

Перш ніж почати роботу над цим матеріалом, ми провели у соцмережах невелике опитування і, як з’ясувалося, далеко не всі ірпінці знають, що Микола Миколайович наш земляк, що дитячі та юнацькі роки провів саме в нашому місті і що своїх карликових казкових чоловічків – гномів він вперше «побачив» ще дитиною на квітковій клумбі ірпінського подвір’я. Але про все по порядку…

 

Дитинство

Народився письменник 23 листопада 1908 р. у Києві. Батько, Микола Петрович, був музикантом та артистом, але за обставинами підпрацьовував і залізничником. Як свідчить документ купчі, 19 березня 1913 р. Носові купляють будиночок в Ірпені. Селище ще зовсім молоде, адже офіційною датою заснування його є 1900 рік – від початку створення поселення залізничників, які будували колію Київ-Ковель. «Я уже знаю, что мы живем в Ирпене. А Ирпень – это железнодорожная станция в двадцати пяти километрах от Киева по теперешнему счету (раньше считали на версты). Местность здесь красивейшая: есть лес и река, поэтому у многих киевлян в Ирпене дачи. Но мы, как и другие ирпенские жители, живем здесь постоянно, то есть и лето, и зиму», – згодом напише Микола Носов в автобіографічної повісті «Таємниця на дні колодязя», яку без застереження можна використовувати як наочний посібник з історії та географії Ірпеня. Той самий заповітний колодязь з таємницею був на їхньому подвір’ї прямо перед «маленьким біленьким будиночком з двосхилим зеленим дахом», а далі – велика клумба з настурціями, маргаритками, резедою, яка для маленького Колі уявлялася справжнім квітковим царством, куди щоночі приходили «гномики, т.е маленькие человечки ростом с палец. Известно, что гномики ничего не едят и питаються запахами цветов…За забором – улица. Называется почему-то Первая линия». Сьогодні ця вулиця називається вулицею Стельмаха, а під номером 12 досі стоїть колишній будинок Носових. Ми поговоримо про нього далі…

Оскільки в Ірпені ще на той час не було шкіл, грамоту Коля Носов осягав на приватних уроках з вчителькою Павлою Аполінарівною. Це допомогло успішно скласти вступні іспити до Київської гімназії, куди вже ходив старший брат Петро. Задля дитячої освіти батьки продають будинок і частину земельної ділянки «человеку по фамилии Елесеев» і перебираються знову до столиці. Початок Імперіалістичної війни 1914 року родина Носових (окрім Миколи, у сім’ї було ще троє дітей) застала ще в Ірпені, але Жовтневу революцію, громадянську війну, перші повоєнні роки перебували уже в Києві. Спочатку жили в орендованих будинках, а потім батько отримав квартиру за квитком залізничника у будинку на розі нинішніх вулиць Саксаганського і Толстого.

Юність

Коли брати закінчили гімназію (1922-23), Носові знову заговорили про Ірпінь. Всі, окрім старшого сина Петра, повертаються у пригород і живуть на дачі друга сім’ї (це приміщення і досі стоїть по вул. Громадянській, 19). Шістнадцятилітній Микола Носов починає поєднувати навчання у Київській вечірній школі робітничої молоді з трудовою діяльністю в Ірпені. Спочатку майбутній письменник працював у сезонній цементній артілі Братуся на Першій лінії. Потім, коли купили коня, допомагав ковалю в кузні, потім найнявся візником на лісосклад. У сімнадцять влаштовується на цегельню Саратовського в Яблуньці, а з відкриттям заводу працював на БКЗ. Між тим життя хлопця супроводжується різноманітними цікавими захопленнями: хімія, радіо, фотографія…Любив рибалку. «А я между тем уже давно приглядел одно таинственное местечко, вид которого так и хотелось унести с собой, чтоб показать всем. Если идти вверх по течению Ирпеня, то за железнодорожным мостом, недалеко от деревушки Романовка, река образовала широкую тихую заводь. Я часто приходил сюда с удочкой, потому что на этом месте хорошо клевал окунь. Когда день начинал клониться к концу и дневной жар спадал, над болотистой местностью поднимался легкий туман. Он, словно облако, закрывал пригорок, отчего деревенские хаты вместе с подступавшим к ним вековым лесом казались как бы повисшими в воздухе над водой. Что-то фантастическое, неземное было в этой утопавшей в тумане и тишине картине, что-то волшебное, колдовское» («Таємниця на дні колодязя»).

Кохання

Цікавим фактом з життя Миколи Носова є те, що він разом зі старшим братом Петром закохалися у сестер Мазуренків, з якими познайомилися на цегельні. Петро – у старшу Марію, Микола – у молодшу Олену. Будучи студентами, хлопці одружилися, і сім’я Носових поріднилася з великою родиною залізничника
Артема Мазуренка, в якій було одинадцять дітей (дев’ять з них – дівчата). Коли ж у Москві 1929 року відкрився інститут кінематографії, Петро і Микола Носові переводяться туди з Київського художнього інституту і виїжджають з юними дружинами. Щоліта поверталися в Ірпінь на відпочинок до батьків. Привозили з собою і первістків: Петро з Марією назвали свого сина Миколою, а Микола з Оленою – Петром. Щоправда, перед війною Микола розлучається з Оленою і одружується вдруге. Як розповідає наймолодша сестра з Мазуренків, Тетяна Артемівна, Коля закохався в іншу жінку на кіностудії, вона працювала монтажером. Він залишив колишній дружині та сину московську квартиру і завжди допомагав їм матеріально. А після смерті Олени, забрав сина у свою нову сім’ю.

 

Чужина стає Батьківщиною

У післявоєнні роки Микола Носов в Ірпені уже не відпочивав, але щоліта привозив сина до Мазуренків, а потім з’являвся на день-два, щоб забрати його. Петро дуже полюбив наш край. Уже будучи дорослим, усі відпустки він проводив тут, привозив своїх дружину та сина. Петро Миколайович Носов став фотокореспондентом і зробив в Ірпені безліч знімків родичів та природи, які й досі зберігаються в сімейному архіві. «Ми теж регулярно навідувалися до родичів у Москву, бо мали безкоштовний проїзд по залізниці. На гостинець завжди привозили ірпінські суниці – такі смачні й величезні, що з декількох наїдалися», – пригадує сестра Олени Мазуренко – Тетяна.

1932 року Микола Носов успішно закінчив Московський інститут кінематографії і пішов працювати режисером і постановником анімаційних, навчальних і наукових фільмів. Під час Великої Вітчизняної він працював режисером навчальних військово-технічних фільмів для збройних сил країни.

У ролі ж дитячого письменника вперше Носов пробує себе в 1938р. Перша його розповідь вийшла під назвою «Витівники», потім з’явилися «Живий капелюх», «Чудові брюки», «Фантазери», «Мишкова каша» та інші. Друкувалися всі ці оповідання в журналі «Мурзилка». В 1945 році був виданий перший збірник оповідань «Тук-тук-тук», а ще через рік вийшла інша його збірка – «Сходинки». Сам Микола Носов зізнавався, що дитячим письменником став зовсім випадково. Все почалося з того, як він почав придумувати і розповідати веселі історії про свого синочка, і далі зрозумів – це для нього найкраще заняття, яким він би міг займатися. Носов почав ґрунтовно вивчати не тільки дитячу літературу, але й дитячу психологію. Письменник вважав, що до них треба ставитися з любов’ю, теплом і повагою, саме тому його книги стали популярними у дитячої аудиторії.

 

Всі знають Незнайку

Безсумнівно, найвідомішим пермонажем Миколи Носова є Незнайка. Цього коротуна («ростом з огірок») в капелюсі з широкими полями і в штанцях жовтого-канаркового кольору полюбили за те, що він не був «пионером – всем детям примером». В Незнайці кипіла жага до життя, відкриттів та розумного хуліганства. При цьому він був добрим та розумним. І дітворі завжди було приємно прирівнювати себе саме до Незнайки.

А почалося все далекого 1952р. – в потязі. Письменник саме їхав в Ірпінь до родичів. Разом з ним у купе їхав головний редактор дитячого журналу «Барвінок» Богдан Чалий. Вони розговорилися і за обідом Микола Миколайович зізнався редактору, що уже давно має ідею історії про маленький народ, що живе в казковій країні. Але все не наважується сісти до роботи. «Як тільки ти доберешся додому – сідаєш за стіл і починаєш писати! Я буду друкувати тебе у своєму журналі», – взяв бика за роги Богдан Чалий. І почалося. Перші частини всім відомої історії були написані саме в Ірпені, решта – у Москві. Тексти письменник надсилав у київську редакцію, тут їх перекладали на українську мову і друкували. Офіційно вперше історія про Незнайку побачила світ на шпальтах лютневого номера «Барвінка» 1953р. і саме українською мовою під назвою «Пригоди Незнайки та його товаришів». Щоправда, вигляд того Незнайки дуже відрізнявся від звичого нам образу. Це був такий собі пухлячок у коротких штанцях та у береті з хвостиком.

Потім одна за одною вийшли ще дві частини трилогії: «Незнайка в сонячному місті» та «Незнайка на Місяці». Про свого Незнайку Носов завжди говорив так: «Це дитина, але така, яку не можна назвати по імені та прізвищу, а дитина взагалі, з притаманним їй віком, невгамовною жагою діяльності, незнищенною жагою знань і, водночас, з непосидючістю, неспроможністю втримати свою увагу на одному предметі довший час».
Кажуть, що Незнайку Носов змалював з свого сина Петра: курчаве неслухняне волосся, та й за характером він був дуже непосидючим. Дещо змалював і з себе: любов до капелюхів та вміння «присочинить». Назва Квіткового міста явно відсилає нас знову до Квіткової вулиці нашого Ірпеня. А от прототипами всіх коротунів, товаришів Незнайки, імовірно, стали одинадцять дітей Мазуренків. Одне можна сказати з впевненістю, що саме в Ірпені, серед різнобарвної казкової природи, у своїй дитячій уяві Микола познайомився з маленькими коротунчиками, що живуть серед квіткових клумб і, пронісши пам’ять, про них у доросле життя, увіковічнив на папері.

Забутий

Будинок, на подвір’ї якого маленький Коля вперше «познайомився» зі своїми гномиками, досі стоїть в Ірпені по вул. Стельмаха, 12 (колишня Перша лінія). Він практично не змінився з тих часів – такий же біленький і з двосхилим зеленим дахом.

На превеликий жаль, ніщо не вказує на те, що саме тут провів своє дитинство відомий письменник. Тільки одиниці місцевих жителів знають, що «десь тут він жив», та й самим власникам не в радість розпитування журналістів про Носова. Жодного в Ірпені вказівника, згадки, не кажучи вже про меморіальну дошку чи пам’ятник. Варто також сказати, що й Київ відцурався від відомого земляка – там теж досі немає меморіальних дощок на приміщеннях, де він навчався і жив. Ба навіть в Москві єдиним пам’ятником Носову є скромна надгробна композиція.

Після святкування 100-річчя від дня народження Миколи Носова у 2008 р. в Ірпені таки заговорили про викуп у теперішніх власників садиби Носових та створення там музею, про встановлення пам’ятника біля Дитячої бібліотеки – був навіть проведений конкурс проектів та обраний переможець. У 2009 р. відбувся чудовий дитячий фестиваль друзів творчості Носова «Квіткове місто», який міг би стати чудовою щорічною традицією. Але не судилося –  поговорили і забули. Тодішня влада відсторонилася від усіх обіцянок і відмовилася від пропозицій інвесторів (російського фонду) щодо музею.

 

Гірко і прикро за наше місто, адже маючи таку унікальну можливість створити тут не схожий на жоден інший розважальний комплекс «Незнайчин дісней-ленд» чи «Квіткове місто», приймати тисячі маленьких туристів з усіх куточків України, зробити Незнайку головним дитячим символом міста (адже у нього на це беззаперечні права!), включити садибу Носових разом із заповітним таємничим колодязем у міські туристичні маршрути, Ірпінь не використовує цю «фішку» жодним чином.

Сподіваємося, що невдовзі це непорозуміння вдасться виправити, й Ірпінь достойно вшановуватиме пам’ять славетного земляка, який навіть живучи на чужині, майстерним ліричним словом описував саме наш Ірпінь та його жителів.

Джерело – Правда Ірпеня

Таку петицію в Єдиній системі місцевих петицій зареєстрував 29 квітня ірпінець Ігор Калацюк.

Літак АН пропонує встановити на Площі  Антонова неподалік залізничного вокзалу як пам’ятник, в якому можна буде облаштувати кафе, місце для виставок, дитячий кінотеатр чи щось інше.

На думку Ігоря Олександровича, креативне фарбування може зробити літак не лише окрасою міста, а й туристичним об`єктом, що здатен приносити дохід. Аналогічний проект, зображений на знімках, уже став успішним у Києві.

Станом на сьогодні 30 ірпінців погодилися з такою пропозицією. Загалом же за 86 днів потрібно зібрати 300 голосів. І тоді клопотання буде розглянуте на сесії Ірпінської міської ради.

Джерело – Правда Ірпеня

Фінальна гра третього сезону КВК на кубок Ірпеня «Угар» відбудеться 21 травня о 19.00 у Будинку культури, мікрорайон БКЗ (вул. Соборна, 183).

Травневий вечір стане незабутнім! Гострі жарти на різні теми й життєві кумедні ситуації у виконанні українських молодих команд подарують прекрасний настрій надовго усім без винятку! А фахове журі тим часом обере найкращих з кращих!

Квитки, вартістю 25/30 гривень, можна замовити за телефонами: (093) 430-98-64, (098) 442-94-86.

Деталі за посиланням: http://irpinchane.jimdo.com.

Чекаємо на поціновувачів ігор КВК!

Джерело – Правда Ірпеня

Травень – місяць, багатий на свята, найпишніша та найпрекрасніша пора весни. І одне з травневих свят в Україні називається просто, але стосується кожного з нас. Це свято – День Матері, що відзначається в нашій країні у другу неділю травня.

Ірпінці мають змогу також відзначити це свято. З нагоди Дня Матері відбудеться концерт дитячої творчості «Дякую, мамо!»  8 квітня 2016 року о 17.00 по вул. Соборна, 1 (Ірпінська біблійна церква, що біля ДАІ та паспортного столу).

Свято відбудеться за підтримки відділу культури Ірпінської міської ради, музичної студії «Левіт» та Ірпінської біблійної церкви.

Запрошуємо жителів і гостей міста на концерт!

Джерело – Правда Ірпеня

Таке рішення ухвалено депутатами Київської обласної ради 28 квітня. Відповідні поправки були внесені до рішень облради «Про заслуховування інформації Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства щодо незаконної вирубки лісів у Київській області» та «Про заслуховування інформації Державної екологічної інспекції у Київській області щодо незаконного видобування піску в Київській області». 

Заступник голови Постійної комісії з питань екології, природокористування, ліквідації наслідків на ЧАЕС та інших надзвичайних ситуацій Вікторія Киреєва повідомила, що лісові масиви області за останні роки піддалися колосальному знищенню. Станом на сьогоднішній день відбувається самовільна, безперестанна, незаконна вирубка лісів, що завдає значних економічних збитків регіону, одночасно підривається екологічна безпека, що призводить до непередбачуваних наслідків, а реальні розміри збитків не піддаються підрахункам.

Вона також зазначила, що заборона на вирубку лісу вступає в силу з моменту ухвалення відповідного рішення Київською обласною радою. Мораторій триватиме до 15 червня.

Окрім того, під час пленарного засідання сесії було обговорено питання щодо недопущення незаконного видобування піску на території області. З цього питання доповідав начальник Державної екологічної інспекції у Київській області Євген Білоус. Він повідомив, що за оперативними даними в межах доби об’єм видобутого річкового піску становить від 6 до 10 тисяч тонн, а це приблизно 240 – 300 тисяч тонн видобутого піску на місяць.

«Це завдає непоправної шкоди довкіллю, починаючи від зміни конфігурації русел річок і закінчуючи масовою загибеллю та депопуляцією живих водних біоресурсів. Також враховуючи відсутність контролю реального об’єму видобутого піску, Київська область не отримує  надходжень до бюджету», – підкреслив начальник Державної екологічної інспекції у Київській області.

З огляду на актуальність даної проблеми, депутати ухвалили рішення щодо проведення розширених громадських слухань за участі  активістів, ініціативних та природозахисних організацій, а також представників громад окремих населених пунктів з питання протидії незаконному намиву піску. Було прийнято рішення заборонити на території області намив піску до 15 червня.

Джерело – Правда Ірпеня

Аналітика, публіцистика, культура на сторінках радіожурналу «ОБРІЙ».

• Децентралізація і реформа місцевого самоврядування. Міжнародна конференція у Львові.
• Дитячий музично-театральний фестиваль «Шлях до успіху» вперше відбувся в Ірпені.
• «У людини в душі діра розміром з Бога», – вважає отець Памфіл настоятель храму Святої Живоначальної Трійці.

Колектив Ірпінської редакції міського радіомовлення вітає зі Світлом Святом Великодня!

************************

 Сергій Степовий

 ВЕЛИКДЕНЬ

Зануритися в хащі лісові 
І відшукати папороті цвіт.
Над ставом вже курличуть журавлі
І обіймають недолугий світ.

Над ставом вже курличуть: кру, кру, кру…
Весна коханням сповнює серця,
Вертає до життя вербу стару,
Віншує співом нашого Творця!

 23-24 квітня 2016 р.
м. Київ

 

 Чекаємо на Ваші відгуки!

wladas_1962@ukr.net

Джерело – Правда Ірпеня